КОЗАК - СЛАВА ВОЛЯ І ЧЕСТЬ СЛОБІДСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО Нововодолазький РКТ імені Григорія Донця

Історія українського козацтва

Частина 2



Відколи козаки опанували простори нижче Дніпрових порогів, так званий Низ або Запоріжжя, де починає формуватися незалежний соціальний стан, непідвладний державному устрою Литви та Польщі, починається новий більш потужний етап розвитку козацтва.

 

З самого початку заселення Низу, козаки, для захисту від наскоків ворога будували «городці» та «засіки». Таких укріплень було чимало, але жодне з них не могло втримати натиску значних сил ворога. В 1530-х рр. козаки самі збудували Томаківську Січ і створили власну військову організацію.

 

У 1553 році князь із Волині – Дмитро Байда-Вишневецький ( р.н. невідомий – 1563р.) зібрав роту козаків (понад 300 чоловік), озброїв їх і пішов за Дніпровські пороги. Там на віддаленому але стратегічно важливому острові Мала Хортиця будує укріплення з кам’яним замком – “Січ”. Ця назва походить від слова “сікти”(„засіка” – укріплення). В 1550 – х роках Дмитро Вишневецький перетворює Запоріжжя на осередок всього козацтва.

 

Від “Січі” та “Низу” пішла назва – січові , низові , запорізькі козаки. Січ на довгий час стає осередком козацтва. Все запорізьке козацтво поділялось на січових та зимових козаків.

 

 

Січові козаки жили в Січі. Це були люди неодружені й освічені у військовій справі. Вони розподілялися по куренях й складали військо чи лицарство у власному розумінні. Слово курінь означало або довгий будинок, який використовувався як казарма, або ж військовий підрозділ. Лише січовики мали право обирати з посеред себе старшину. Січові козаки офіційно титулували один одного “товаришем”, а гурт козаків – “товариством”. Молодий козак на Січі називався джурою. Джура мав три роки навчатись військовій справі й лише після здачі іспитів ставав повноправним козаком.

 

Від цього лицарства різко відрізнялися сімейні козаки. Вони жили в запорізьких степах в зимівниках і слободах. Займались здебільшого хліборобством, скотарством, торгівлею, ремеслами й промислами. Звались вони не лицарями й товаришами, а підданими чи посполитими січових козаків.

 

Найвищим органом управління у запорозьких козаків була рада – спільні збори всього товариства. Рішення ради були обов’язковими для всіх членів козацької общини. Рада скликалась на Новий рік, на третій день Великодня, на Покрову, а крім того в будь-який час на бажання товариства.

Рада обирала військову старшину, а після цього паланкову і курінну.


Кошовий отаман мав повну військово-адміністративну та судову владу на Січі. Здійснювати управління йому допомагали військовий суддя, писар, осавул, обозний. Все військо поділялось на 38 куренів. Курінь за чисельністю приблизно дорівнював польській роті мав близько 200-400 козаків на чолі з курінним отаманом

 

 

 

Всі землі запорізьких козаків поділялись на окремі території – «паланки», з місцевими центрами управління у вигляді невеликої фортеці. Теж саме слово «паланка» - означало і фортецю, і територію, котра їй підлягала. Очолював паланку полковник, втім як курінь так і паланка були військово-адміністративними одиницями.

 

Під час бойових дій козаки обирали похідну старшину: полковника, писаря і осавула. Як вже було сказано курінь не був боєвою одиницею, втім при формуванні бойових підрозділів до них кожного разу входили козаки одних і тих самих куренів. Основною тактичною одиницею був полк на чолі з похідним полковником, який складався з козаків двох-трьох куренів. Два полки становили команду на чолі з військовим старшиною, а дві команди – партію, яку очолював наказовий гетьман (кошовий отаман).

 

Запорозьке козацтво, перебуваючи в постійному контакті з турецько-татарським військом, в своєму формуванні і розвитку зазнало значного впливу східного військового мистецтва. Запорожці, на відміну від реєстровців, були не тільки добрими піхотинцями, але й чудовими вершниками. Й хоча про них здебільшого озивались як про найкращу піхоту, втім під час Тридцятирічної війни вони прославились саме як легка кіннота.

 

До кінця свого історичного існування не мало однострою Славне Військо Запорізьке Низове. Зрештою можна зазначити, що одяг запорізьких козаків протягом ХVІ – ХVІІІ ст. не зазнав істотних змін. В свої останні роки він складався з черкески, каптана, шароварів, шапки, поясу та коротких чобіт – сап’янців. Черкеска з розрізними рукавами «вильотами» була іншого кольору, ніж каптан. В комплекті одягу запорізького козака зустрічаємо «куртас» – коротку куртку з розрізними рукавами, що мала явно східне походження. Широкі шаровари часто були одного кольору з каптаном, і обкладались по шву золотим галуном – своєрідним прототипом лампасу.

 

Саме на Запоріжжі склався класичний тип козацької шапки – гострої, з високою смушевою околицею і довгим шликом, обшитим навхрест галуном і прикрашений китицею. Колір шлика визначався по куренях. Поширеними були шапки «кабардинки» - з низькою смушевою околицею та низьким дном. Пояси запорожці носили шовкові широкі довжиною до 10 аршин.

 

Озброєння запорожців теж зазнало сильного східного впливу. Серед вогнепальної зброї переважали більш легкі, порівняно з мушкетами фузеї та яничарки.

 

Починаючи трохи не з свого заснування Січ була центром повсталого козацтва і зберегла це становище аж до свого скасування в 1775 році.

 

 

 

Боротьба козаків із татарами принесла Україні велику славу. У ХVІ столітті починаються спроби Польщі взяти козацтво під свій контроль, залучивши його до оборони південного кордону польської.

 

Польський уряд сподівався залучити до себе на службу городове козацтво або певну його частину. В 1572 році король Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних козаків на чолі з польським ватажком, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. І хоча цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом. Вперше польський уряд визнав козацтво як окрему соціальну верству, що мала право на самоврядування. Друга більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце в 1578 році. Польський король Стефан Баторій приймає на службу козацький відділ із 500 чоловік для охорони своїх кордонів. Усі козаки були записані у реєстр. Заведений таким чином реєстр дав початок реєстровому козацтву, що отримувало платню, одяг і зброю. Козакам дозволено розташовувати в місті Трохтемирові свій арсенал і шпиталь. За це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів. Завдання цих негайно внесених до реєстру козаків полягало в охороні кордонів та в контролі за нереєстровими козаками. До 1589 року реєстрових козаків налічувалося 3 тисячі. В основному це були вихідці з місцевих жителів. Вони мали значну власність. Один реєстровий козак мав маєток, ставок для риби, ліс і пасовисько, вулики, золото. Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше ніж прості селяни. Реєстрові козаки мали великий вплив на рішення ради в Січі. Тому стосунки між 3 тисячами і близько 40-50 тисяч нереєстрових козаків часто досягали крайнього напруження.

 

Реєстрові полки за Стефана Баторія під час свого створення організовувались на зразок угорської піхоти польської армії, що в Польщі вважалась за найкращу. Полк поділявся на сотні на чолі з сотником, а сотні в свою чергу на десятки на чолі з отаманами. Всі козаки були озброєнні вогнепальною зброєю і не поділялись на пікінерів і мушкетерів.

 

В поході військо пересувалось на конях, але бій зводили в пішому порядку. Перейнявши найкращі тактичні прийоми європейських армій і вдосконаливши власні бойові традиції реєстрове козацтво стає найкращою піхотою Речі Посполитої. На зразок реєстрового козацтва почала реорганізовуватись решта козацького війська.

 

Чіткої організації реєстровому війську надав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який за десять років гетьманування систематично проводив реформи з реорганізації війська. У війську заведено військове навчання та впроваджена сувора військова дисципліна.

 

Кожен реєстровець крім плати за службу отримував сукно на жупан. Хоча про централізований пошив однострою мова не йде, вже можна говорити про певний однострій. Жупани хоч і шились в різних майстрів, все ж відповідали моді того часу і саме тому вже можна говорити про їх подібність, принаймні в кольоровій гаммі. А за тих часів для однострою це більш ніж потрібно. Решта елементів одягу і спорядження не регламентувалася і тому вибиралась на смак господаря. Старшина, як і офіцери тогочасних армій, вдягалась за своїм смаком і в цілому була зовні схожа на польську шляхту.

 

Озброєння реєстровців було більш європейським. Вогнепальна зброя була представлена в основному важкими мушкетами, що мали більшу дальність стрільби і кращу пробивну силу, порівняно з іншою тогочасною стрілецькою зброєю.

 

Хоча реєстровці вважались оплотом Польщі серед козацтва реєстрові полки, перебивши польську старшину, приймали активну участь у повстаннях під проводом К. Косинського, С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні, П. Бута, Я. Острянина. І саме реєстровці стали елітою козацько-селянського війська Б. Хмельницького, залишившись захисниками українського народу.

 

 

 

1648 року весь український народ піднявся на боротьбу з національно-релігійним і соціально-економічним гнобленням Речі Посполитої. Очолило цю боротьбу козацтво під керівництвом Богдана Зіновія Хмельницького. Перший відділ повсталих нараховував не більше 500 чоловік і складався в основному з запорожців та виписщиків – реєстровців, що після зменшення реєстру були виписані з ньго і переведені в ранг селян. Після нападу на Січ, реєстровий полк, що стояв там залогою, перейшов на бік повсталих. Сподіваючись нападу поляків, Хмельницький почав укріплювати фортифікакію і закликати до війська охотників. Одночасно почалися переговори з татарами. Під Жовтими Водами на бік Хмельницького перейла решта реєстрового війська.

 

Підійшовши з Корсуня до Білої Церкви Хмельницький дав війську відпочинок і почав його реорганізовувати. Реєстрове військо швидко почало зростати за рахунок залучення випищиків та городових козаків. Кількість реєстрових полків зросла до 36. Козакам було повернуто їх давні вольності і вони, фактично, стали превілегійованим станом в Україні.

 

Після перших перемог повстанський рух з надзичайною швидкістю почав поширюватись по всій Україні. До зброї стало майже все населення - селяни, міщани, дрібна шляхта і навіть духовенствою. Повстання швидко переросло в національно-визвольну війну. Польскі війська було відкинено з території України.

Реєстрові полки Хмельницького, порівняно з попередніми часами, чисельно зросли. Тепер вони налічували близько 5000 - 20000 чоловік. Полки мали від 11 до 22 сотень які нараховували пересічно 200 козаків. Сотні в свою чергу поділялись на курені на чолі з отаманами. Всі козаки були озброєнні вогнепальною зброєю і не поділялись на пікінерів і мушкетерів.

 

Еліта гетьманського війська – старі реєстрові полки носили короткі чорні жупани, округлі шапки з роз’єднаною над чолом смушевою оторочкою, шаровари та чоботи сап’янці. Повстанські загони носили свій звичайний одяг. Як правило то були сірі свитки і рідко коли зустрічались кольорові речі.

 

Однією з особливостей збройних сил нової держави була наявність найманого війська. Використання найманих підрозділів широко практикувалось в усій Європі і тому не було чимось надзвичайним. Деякі джерела вказують, що число найманців сягало 100 тисяч чоловік. Були це і польські драгуни, вихідці з України, були і цілковито іноземні частини. Особливо гетьман намагався затягнути до війська гармашів, інженерів та інших високопрофесійних спеціалістів.

 

За часів Хмельниччини українське військо значно зросло, отримавши розвиток всіх родів і видів військ.

 


 

 



Создан 05 фев 2014